Забезпечення психологічного супроводу інклюзивного навчання в загальноосвітньому навчальному закладі

Інклюзивна освіта – перспектива нова.

 Хоч різні можливості – рівні права!

Кожна дитина – це цілий світ,

Освіта, повага і рівність для всіх!

На сучасному етапі розвитку системи освіти в Україні найбільш актуальною проблемою стає роль психологічного супроводу дітей в умовах інклюзивної освіти. На перший план висуваються завдання створення умов для становлення особистості кожної дитини відповідно до особливостей його психічного і фізичного розвитку, можливостями і здібностями. Говорячи про інклюзивну освіту, слід зазначити, що це не тільки створення технічних умов для безперешкодного доступу дітей-інвалідів до загальноосвітніх закладів, а й специфіка навчально-виховного процесу, який повинен будуватися з урахуванням психофізичних можливостей дитини з обмеженими можливостями здоров'я. В освітніх закладах має бути організовано якісний психологічний супровід дитини з вадами здоров`я, а також створений особливий морально-психологічний клімат у педагогічному та учнівському колективах, заснований на розумінні проблем, потреб такого учня і на бажанні йому допомогти. Слід пам'ятати, що інклюзивна освіта дає можливість учням і вихованцям із проблемами в розвитку взаємодіяти зі звичайними дітьми, спостерігати за ними, наслідувати їх, отримувати такий же соціальний досвід, як і їхні здорові однолітки. Спільне навчання стає корисним і для дітей без проблем, оскільки у них формується сензитивність і толерантність до потреб інших, позитивне сприйняття не схожих на них людей, у них зростає соціальна відповідальність, що сприяє їх особистісному розвитку. Всі діти в системі інклюзивної освіти отримують підтримку і набувають досвід подолання труднощів і перешкод, вчаться досягати успіхів. Це є підтвердженням того, що інклюзивна освіта сприяє особистісному розвитку дітей.                                                                                               

Тема досвіду: Забезпечення психологічного супроводу інклюзивного навчання в загальноосвітньому навчальному закладі.

Мета: психологічний  супровід дитини з особливими освітніми потребами, яка навчається у загальноосвітньому закладі та забезпечення оптимального розвитку, успішної інтеграції в соціум.

Зміст досвіду:

-         розкрити завдання психологічного супроводу в умовах інклюзивного навчання;

-         визначити напрям роботи психолога;

-         розробка психологічних методів для оптимізації дитини до навчання;

-         допомога у питаннях навчання як дитини так і педагогів

Актуальність Інклюзивна освіта - процес розвитку загальної освіти, яка має на увазі доступність освіти для всіх, в плані пристосування до різних потреб всіх дітей, що забезпечує доступ до освіти для дітей з особливими потребами. Кожна людина з вадою має отримати освіту, яка б якомога ближче відповідала нормальним умовам. Частковий моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватна оцінка причин, якими спричинено ці труднощі допоможуть своєчасно виявляти відхилення у розвитку школярів та під керівництвом психолога брати участь у здійсненні правильного психолого - педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку. Впровадження інклюзивного навчання в навчально-виховний процес потребує організації психологічного супроводу всіх його учасників: дітей, адміністрації, вчителів, медичних працівників, психологів, соціальних педагогів, батьків.

2. Нормативно – правове забезпечення інклюзивної освіти.

v Загальна декларацією прав людини оголошеною ООН 10 грудня 1948 р.;

vДекларація прав дитини. 1959 р.;

v Декларація про права інвалідів проголошена ООН 9 грудня 1975 року;

v Конвенція ООН про права дитини;

v Всесвітня декларація «Освіта для всіх»-1990 р.;

v Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті резолюцією 48/96 Генеральної Асамблеї від 20 грудня 1993 року;

v Саламанська декларація про принципи, політику та практичну діяльність у галузі освіти осіб з особливими потребами (Саламанка - Іспанія) 7-10 червня 1994 року;

v Програма дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами -1994р.;

v Дакарська Декларація - 2000 р.;

v Конвенція ООН про права інвалідів 2006 р. ст.24 (ратифікована Україною 16.12.09);

v Резолюція 48 сесії ЮНЕСКО «Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє»;

Законодавчого визнання права на здобуття освіти громадянами України, втому числі і дітей з особливими освітніми потребами, набуло у:

v Конституції України;

v Законі України «Про освіту»;

v Законі України «Про загальну середню освіту»;

v Законі України «Про дошкільну освіту»;

v Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України»;

v Законі України «Про охорону дитинства»;

v Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»;

v Державній національній програмі «Освіта» (Україна 21 століття);

3. Дослідження та стан розвитку інклюзивної освіти в Україні

Останні дослідження. Українське суспільство досягло такого рівня соціального розвитку, коли воно не може собі дозволити втратити жодну підро­стаючу людину, а визнання Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист і роз­виток дітей підсилило увагу батьків, держави і громадськості до їхніх проблем з народження і до повноліття та відповідальності за розвиток, навчання і виховання. Безумовно, діти з особливими освітніми потребами теж не повинні залишатися без належної уваги. Адже історично так склалося, що вони були позбавлені можливості отримувати освіту поруч зі своїми однолітками з нор­мальним розвитком, їм відмовляли у доступі до загальноосвітньої навчальної програми і навчали у спеціальних закладах. Інклюзія справляє значний вплив на політику, науково-пошукову та практичну робо­ту і має багато значень, що охоплюють діапазон від простого зара­хування учнів з особливими освітніми потребами в звичайні класи до трансформації філософії, цінностей і практичних підходів цілих освітніх систем. Інклюзія потрібна нашій державі як засіб досяг­нення соціальної справедливості в інтересах учнів з особливими освітніми потребами. Ученими обговорюються проблеми інтеграції дітей з особливи­ ми освітніми потребами і активно розробляються підходи до нав­ чання і виховання їх в умовах загальноосвітніх навчальних закладів. Вивчення особливостей створення комфортного інклюзивного освітнього середовища має важливе значення для успішного вихо­вання та соціалізації не тільки дітей з порушеннями психофізично­ го розвитку, а й інших учнів.

    Активні наукові розробки стосовно проблеми інклюзивного навчання з’явились у науковій літературі приблизно всередині 80-х років минулого століття. У 1978 р. Л. Виготським було доведено, що розвиток дитини у спеціальних закладах відбувається у вузькому, обмеженому колі колективу, у маленькому замкненому світі, де все пристосовано до дефекту; внаслідок штучної ізоляції дітей, відриву від сім’ї, ровес­ників формується особистість, невпевнена у собі, власних силах і можливостях. Таким чином формується так звана вторинна інва­лідність. Аналіз праць В. О. Сухомлинського свідчить про те, що майже в усіх своїх роботах учений звертав особливу увагу на необхідність використання принципу індивідуального підходу в роботі з дітьми з особливими потребами. В. О. Сухомлинський наголошував на тому, що не може існува­ти виховання особистості поза колективом, як не може бути колективу без особистостей. Розумово відсталі діти не повинні бути покинуті самі на себе, а розвиватися у таких самих умовах, що й нормальні діти. Питанню інтегрованого навчання та виховання дітей із пору­ шеннями психофізичного розвитку приділяли увагу численні фахівці в галузі соціальної, корекційної, спеціальної педагогіки та дефектології — це Л. Аксьонова, В. Бондар, Є. Бондаренко, М. Веденіна, М. Власова, О. Глоба, В. Григоренко, П. Горностай, Г. Іващенко, Б. Пузанов, О. Установ та ін. В Україні окремі аспекти проблеми інтегрованого навчання ви­світлюються у працях А. Колупаєвої, М. Сварника, В. Синьова, Н. Софій, М. Шеремет, В. Тарасун, О. Таранченко, А. Шевцова та ін. Більшість учених вказують на необхідність упровадження нових форм освіти, які б сприяли інтеграції людей з особливими потреба­ ми у суспільство. Серед таких форм особливої уваги заслуговує інклюзивна освіта. Мета інклюзивного закладу освіти, як зазначають В. В. Алексєєва і І. В. Сошіна, — «надати всім учням можливість найбільш пов­ноцінного соціального життя, активної участі в колективі, тим самим забезпечуючи найбільш повну взаємодію і турботу один про одного як членів співтовариства»  На сучасному етапі розвитку освіти дітей з особливими освітніми потребами пріоритетного значення набуває створення інклюзивно­ го освітнього середовища. Утакому середовищі всі діти навчаються разом у системі масової освіти за загальноосвітніми навчальними програмами, що пристосовані до потреб такої дитини.

4.Основні принципи, напрями  та завдання психологічного супроводу інклюзивної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах

Виклад основного матеріалу :

Впровадження інклюзивної освіти вимагає організації психолого-педагогічного супроводу всіх учасників навчально-виховного процесу: дітей, педагогів, батьків, адміністрації. Така робота повинна бути спрямована на створення умов, що забезпечують підвищення автономності та соціальної активності дітей, розвиток інтелектуальної сфери, формування ціннісних установок, відповідних психічним і фізичним можливостям дитини.

Основні принципи організації психолого-педагогічного супроводу дітей в систему інклюзивної освіти: пріоритет інтересів та потреб дітей та учнів; рекомендаційний характер; безперервність супроводу; мультидисциплінарний.

Головна мета психологічної роботи з «особливою дитиною» - його соціалізація, підготовка до самостійного життя. У той же час потрібно стежити, щоб допомога і підтримка під час навчання не перевищувала необхідну, інакше дитина стане занадто залежною від неї. Інклюзивне навчання та виховання дітей з особливими потребами ставить перед навчальним закладом два серйозні питання: «Як допомогти їм нормально розвиватися?» І «Як звести до мінімуму можливі негативні наслідки спільного навчання з іншими дітьми?». У вирішенні цих завдань головну роль, безумовно, відіграє психологічна служба кожного навчального закладу.

Основні Завдання психологічного супроводу дітей з особливими освітніми проблемами, що навчається в масовій школі:

-           попередження виникнення проблем розвитку дитини;

-          допомога (сприяння) дитині у вирішенні актуальних завдань розвитку, навчання, соціалізації:

-          навчальні труднощі, проблеми з вибором освітнього і професійного маршруту, порушення емоційно-вольової сфери, проблеми взаємовідносин з однолітками, вчителями, батьками;

-          психологічне забезпечення освітніх програм;

-          розвиток психолого-педагогічної компетентності (психологічної культури) учнів, батьків, педагогів.

Важлива роль у забезпеченні оптимальних умов розвитку та навчання школярів з психофізичними вадами в масовій школі належить психологу, який здійснює психологічний супровід навчання в інклюзивному середовищі за такими напрямами:

Психологічна діагностика дітей. Ефективність психологічного супроводу навчання дітей з психофізичними вадами в умовах інклюзивного навчання забезпечується, передусім,  комплексною диференціальною діагностикою, яка має бути спрямована на вивчення:

 - адаптивних можливостей,  соціального статусу дитини, взаємин у родині та шкільному колективі;

 - співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми;

 - особливостей  пізнавальної діяльності;

 - емоційно-вольової та мотиваційно - потребової сфер;

 - індивідуально-типологічних особливостей;

 - рівня розвитку комунікативних здібностей;

 - сильних і слабких сторін розвитку особистості.

Психолог приймає рішення, які методики включити при діагностуванні, керуючись положенням «Про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 20.04.2001 р. №330.За результатами проведеної психологічної діагностики психолог надає узагальнену інформацію та рекомендації, які враховуються при розробці індивідуальної програми розвитку. 

Психологічна підтримка батьків. Основним елементом інклюзивного навчання є залучення батьків до навчально-виховного процесу, участі у розробці навчальних планів своїх дітей. Саме тому завдання психологічного супроводу полягає у:

 - налагодженні партнерських стосунків з батьками та створенні психологічного комфорту для кожного члена сім’ї;

 -  подоланні стереотипів у роботі з сім'ями, які мають дітей з обмеженими можливостями через врахування культурних традицій, інтересів сім'ї;

 - підвищенні психолого-педагогічної культури батьків;

 - поясненні батькам специфіки психічного розвитку дитини і тих обмежень, які накладаються на процес навчання й виховання; 

 - розкритті конкретного змісту індивідуального підходу, якого потребує дитина та прийомів його реалізації;

 - психологічному консультуванні батьків, спрямованому на встановленні оптимальних взаємин у родині;

 Робота з учнівським колективом, в якому перебуває  дитина з психофізичними вадами, повинна бути направлена на формування толерантного ставлення та позитивних установок щодо взаємодії з учнями, які мають психофізичні вади.

 Надання психологічної підтримки педагогам. Успішність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від педагога, його майстерності, професійних навичок, особистісних рис, від ставлення до учнів, зокрема тих, які мають ті чи інші порушення психофізичного розвитку.

Психологічний супровід навчання дитини з психофізичними вадами в умовах інклюзивного навчання передбачає не лише сприяння психічному розвитку, а й роботу з педагогічним колективом, спрямовану на:

-         формування в учасників педагогічного процесу позитивних установок щодо взаємодії з такою дитиною;

-         пояснення  педагогам  специфіки  психічного  розвитку  дитини  і  тих обмежень,  які  накладаються  на  процес  навчання  й  виховання;

-         розкриття  конкретного змісту індивідуального підходу, якого потребує дитина та прийомів його реалізації;

-         надання психологічної допомоги вчителям та асистентам учителя щодо  створення  на  основі  результатів діагностичних  мінімумів  індивідуальних  програм розвитку;

-          здійснення  адаптації дидактичного  матеріалу  та  наочності  згідно  з  особливостями сприймання  матеріалу  учнями  з різними типами дизонтогенезу;

-         запровадження спеціальних технологій та адаптивних технічних засобівнавчання;

-         наданнявчителям інформації про досягнення дитини у псикорекційному процесі та рекомендацій щодо використання новоутворень у навчальній діяльності;

       Практичний психолог в інклюзивному середовищі формує психологічну готовність учителів до взаємодії з такою дитиною через проведення тренінгових занять, лекторіїв, семінарів, консиліумів, майстер-класів тощо.

 Психологічне консультування практичний психолог здійснює для педагогів школи, для батьків дітей з особливими потребами та для  самої дитини. Консультативна робота з дітьми з особливими потребами повинна спрямовуватися на те, щоб за допомогою спеціально організованого процесу спілкування актуалізувати в дитині додаткові психологічні сили і здібності, що можуть забезпечити вихід зі складної життєвої ситуації. За такого типу допомоги увага зосереджується не стільки на вадах розвитку, скільки на ресурсах особистості дитини, її можливостях.

 Психологічна корекція дитини з особливими потребами повинна спрямовуватися на розвиток її здатності до самостійного просування в житті, уміння жити в нових соціальних умовах, долаючи або компенсуючи особистісні обмеження. Практичний психолог вносить пропозиції в організацію навчально-виховного процесу з метою визначення оптимального навантаження дитини з особливими потребами, щоб уникнути неврозів, збільшити адаптаційний потенціал дитини.

    Таким чином, психологічний супровід  дитини з психофізичними вадами в умовах інклюзивного  навчання передбачає не лише сприяння психічному розвитку, а й роботу з найближчим соціальним оточенням, спрямовану на формування в учасників педагогічного процесу позитивних установок щодо взаємодії з такою дитиною.

 Психологічний супровід - цілісна діяльність, командна взаємодія вчителів, асистента учителя, батьків, практичного психолога, соціального педагога, логопеда, медпрацівника.

5. Поради педагогам, які працюють з дітьми з особливими освітніми портебами

v Батьки мають право володіти усією інформацією, що стосується їхньої дитини, і обов’язок фахівця – надавати таку інформацію.

v Інформацію треба подавати батькам зрозумілою мовою, доступно.

v Завдання педагогів – не просто дати інформацію, а й бути готовими роз’яснити її, дати відповіді на запитання, якщо потрібно, ще раз повернутися до конкретної теми на запит батьків.

v Інформацію треба подавати в коректній, етично-відповідній формі, інформація не повинна бути знецінювальною чи такою, що принижують гідність дитини.

v Педагоги мають усвідомлювати, що інформація не може бути засвоєна відразу, а тому мають бути готові її повторювати, а також використовувати різні формати її подання – під час індивідуальної розмови в усній формі, письмовій (висновки, рекомендації), книжки, відео матеріали, групові лекції, семінари, Інтернет-ресурси.

v Інформація повинна бути достовірною і відповідати науково доведеним фактам. У разі сумніву чи недослідженості якогось питання важливо повідомити батьків про це..

v Педагоги повинні також усвідомлювати, що батьки сприймають інформацію дещо іншим, «емоційним» каналом зв’язку, а тому бути чутливими до того, що ті ж факти, які вони можуть сприймати одним способом, батьки можуть сприймати зовсім по іншому. Тому фахівцям важливо бути особливо тактовними, коли представляють інформацію, намагатися не просто подавати інформацію, а й бути чутливими до того, як її сприймають батьки.

6. Поради батькам дітей, які мають особливі освітні проблеми

 Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).

Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.

 Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.

 У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.

  Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

 У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.

Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю. Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

Корекція затримки психічного розвитку дітей потребує тривалої і систематичної роботи, яка охоплює всі види її діяльності. Через це дуже важливо, щоб корекційним завданням було підпорядковане не тільки заняття, а й режимні моменти, організація дозвілля дитини, де знайдуть корисне застосування різні розвиваючі ігри, відповідно до віку і можливостей дитини

7.Опис досвіду

 Сутністю інклюзивної освіти є навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітній школі за умови пристосування  освітнього простору до  індивідуальних особливостей дітей, надання якісних освітніх послуг таким дітям. Навчання зазначеної категорії дітей передбачає використання особистісного -  орієнтованого підходу у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, враховуючи вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання. Пріоритетними напрямами цієї роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини, з тим, щоб вона відчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя. У Дніпровській загальноосвітній школі з 2013 року впроваджено інклюзивне навчання. На сьогодні в школі функціонує клас з інклюзивним навчанням в якому навчається дитина з особливостями психофізичного розвитку .

Як же створювалися необхідні умови для інклюзивного навчання дитини з особливостями психофізичного розвитку?

Інклюзивне навчання для дитини з особливими потребами організовано на підставі довідки ОПМПК. Батьки дали згоду та написали заяву, що дитина буде навчатися  за інклюзивною формою навчання.  На сьогоднішній день з ученицею працюють 10 педагогів, всі вони взяли участь у роботі обласного семінару «Організація інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу» для педагогічних працівників класів з інклюзивною формою навчання, та отримали сертифікати.

      Моя робота, як шкільного психолога, на перших порах включення освітньої установи в інклюзивний простір  була  підготовчою, спільно з адміністрацією своєї школи ми  прийняли для себе рішення про можливість організації інклюзивної освіти - про те, що в школі може навчатися дитина з особливими освітніми  проблемами, погодивши це рішення на педагогічній раді (про що складено протокол засідання), тому що без подібного узгодження, обмірковування і обговорення, методом простого впровадження реальна інтеграція прийти в школу не може.

    Перш за все необхідно мати чітке уявлення про рівень розвитку дитини, її актуальні та потенційні можливості, потреби та життєві орієнтації. Психологу потрібні не просто загальні знання про дитину, а конкретні, які б дали можливість дати відповідь на запитання, чи є сприятливим шкільне оточення для навчання і розвитку такої дитини, чи може вона успішно розвиватися в шкільному оточенні, і якщо ні, то в чому причина.

Знаючи дитину, ми маємо перебудувати, модифікувати шкільне оточення таким чином, щоб воно було максимально прийнятне, сприятливе для реалізації освітніх, розвивальних та виховних завдань. Необхідно допомогти дитині в розв’язанні таких проблем, що виникають у неї при взаємодії з цим оточенням.

  Що для цього має зробити психолог?

Моє завдання  – допомогти налагодити взаємодію дитини, що має проблеми розвитку, з усіма учасниками навчально-виховного процесу. Роль психолога набуває своєрідного посередництва у побудові суб’єкт-суб’єктних стосунків.

Таким чином, супровід розглядається як цілісна діяльність, командна взаємодія (вчителів,адміністрації, асистента вчителя, батьків, практичного психолога, логопеда, медпрацівника).

 в рамках якої були виокремленні два обов'язкові взаємопов'язані компоненти:

1) супровід розвитку дитини і супровід процесу його навчання, корекційну роботу, спрямовану на виправлення або послаблення наявних порушень, і розвиваючу роботу, спрямовану на розкриття потенційних можливостей дитини, досягнення ним оптимального рівня розвитку

2) комплексна технологія, особливий шлях підтримки дитини, допомоги їй у вирішенні завдань розвитку, навчання, виховання, соціалізації.