Казка про те, як кожен сам обирає свій шлях в житті та шукає ключ до щастя.

 

Казка про те, як кожен сам обирає свій шлях в житті та шукає ключ до щастя.

Йшов сніг. Взимку – це справа звичайна.

Погода була безвітряною і великі пухнасті сніжинки не поспішаючи кружляли в химерному танці, повільно наближаючись до землі.

Дві сніжинки, що летіли поруч, вирішили завести розмову. Боячись втратити одна одну, вони взялися за руки, і одна з них весело каже:

– Як добре летіти, насолоджуватися польотом!

– Ми не летимо – ми просто падаємо… – відповідала сумно друга.

– Скоро ми зустрінемося з землею і перетворимося на біле пухнасте покривало!

– Ні, ми летимо назустріч зaгибeлi, а на землі нас просто будуть топтати.

– Ми станемо струмками та спрямуємось до моря, ми будемо жити вічно!!! – сказала перша.

– Ні, ми розтанемо і зникнемо назавжди… – заперечувала інша.

Нарешті їм набридло сперечатися, вони розтиснули руки – і кожна полетіла назустріч долі, яку вибрала сама.

Усі реакції:

8585

Прокрастинація під час стресу: чому вона виникає і як діяти?

 

Прокрастинація під час стресу: чому вона виникає і як діяти?

Прокрастинація (від лат. procrastinatio — відкладання на завтра) — це схильність до постійного відкладання виконання важливих або неприємних завдань, навіть усвідомлюючи можливі негативні наслідки такого зволікання.

На відміну від ліні, прокрастинація супроводжується негативними емоціями, такими як почуття провини або тривоги, через невиконання запланованих дій.

Цей феномен може призводити до зниження продуктивності, стресу та погіршення якості життя.

Чому виникає прокрастинація?

Під час стресу наш мозок фокусується на виживанні, а не на довгострокових цілях. Прокрастинація стає своєрідним механізмом уникнення: ми уникаємо завдань, які здаються важкими чи емоційно виснажливими, обираючи короткочасне полегшення – перегляд соцмереж, перекуси або "прокручуємо" думки про проблему без дій.

Як це проявляється?

Постійно відкладаєш навіть прості справи.

Не можеш почати, бо здається, що все вимагає багато енергії.

Займаєшся другорядними справами замість головних.

Відчуваєш провину за бездіяльність, але це не мотивує.

Що можна зробити? Практичні техніки

Техніка "3 хвилини"

Скажи собі: "Я попрацюю над цим лише 3 хвилини". Часто цього достатньо, щоб запустити процес, а далі вже легше продовжити.

"З’їж жабу" (Eat the Frog)

Почни день із найнеприємнішої, але важливої задачі. Коли вона виконана, з’явиться більше сил для інших справ.

Розбивка задач на кроки

Спробуй поділити завдання на найдрібніші підзадачі. Наприклад: замість "написати звіт" – "відкрити документ", "знайти необхідні дані", "написати вступ".

Правило 20-5

Працюй 20 хвилин, а потім зроби 5-хвилинну перерву. Це допоможе зняти відчуття перевантаження.

Техніка "Ранкові три"

Щоранку записуй три найважливіші завдання дня. Концентруйся лише на них.

"Мотивація через результат"

Уяви, що ти вже завершив завдання. Що ти відчуєш? Візуалізація позитивного результату може допомогти рухатись далі.

Самонагороди

Придумай невелику винагороду за виконане завдання: чашка улюбленого напою, короткий відпочинок або перегляд серії улюбленого серіалу.

Головне: не тисни на себе за відкладання справ. Це природна реакція на стрес. Але маленькі кроки можуть допомогти повернути контроль і знову відчути мотивацію.

©ЦентрФлоренс

"ДРУЗІ НАЗАВЖДИ" НЕ НАЗАВЖДИ?

 

ФУНКЦІЇ БАТЬКІВ

 

НАВІЩО ПОТРІБНІ БАТЬКИ?

 Навіщо потрібні батьки?

Здається, відповідь очевидна: годувати, виховувати, дбати. Але чи справді лише в цьому їхня роль?

Чому навіть дорослі люди, які вже давно живуть самостійно, іноді відчувають потребу у схваленні батьків? Чому дитина, навіть якщо її карають, все одно шукає підтримки у мами чи тата?

Роль батьків набагато глибша, ніж просто забезпечення потреб. Вони дають базове відчуття безпеки, яке формує нашу впевненість у собі та у світі. Вони – перше дзеркало, у якому ми бачимо себе. Саме їхні слова й реакції стають основою нашого внутрішнього голосу.

А що відбувається, коли цього немає? Коли дитина росте без підтримки, без тепла, без відчуття, що її люблять? Вона може навчитися жити й адаптуватися, але всередині залишиться порожнеча, яку важко заповнити.

Тому батьківство – це не лише про їжу та одяг. Це про той невидимий фундамент, який тримає нашу психіку все життя.

1. Основні завдання батьків

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ПІДЛІТОК ЧАСТО СКАРЖИТЬСЯ НА ВТОМУ?

 

«ЯК БУДУВАТИ ТА ПОВЕРТАТИ ДОВІРУ ДО СВІТУ»

 

Довіра та недовіра — це дві здорові сторони одного цілого.

Довіра людей базується на маленьких речах і знаках, якими людина щодня маркує власну довіру.

Рівність у стосунках, коли ви однаково віддаєте щось одне одному — це про повагу, але разом із тим і про довіру.

Від сліпої довіри краще відмовитися.

Коли ми на все заплющуємо очі й перекладаємо відповідальність на партнера, бо довіряємо йому, це може стати зручним способом до маніпуляції та газлайтингу — тобі говорять, що все добре й чудово, а паралельно використовують.

Складові довіри:

• межі, які не мають порушуватися;

• надійність;

• відповідальність.

Довіра — це рух. Рух «до» — до когось, до чогось. Цей процес базується на тому, як я вчуся будувати цю довіру з різними людьми.

Якщо з учителями було непросто — з іншими фігурами авторитету також може бути складно. Якщо з батьками вийшло побудувати довіру, то може все бути й легко.

Довіра повинна мати місце для сумніву. Вона не має бути сліпа. Довіра також працює на рівні фізіології.

Для українців характерною є базальна тривога. Цей термін запровадила психологиня Карен Горні.

БАЗАЛЬНА ТРИВОГА — ЦЕ МЕХАНІЗМ НА РІВНІ ТІЛА, ЯКИЙ УНЕМОЖЛИВЛЮЄ ПОБУДОВУ МʼЯКОГО СПОКІЙНОГО КОНТАКТУ. Це ніби постійно жити з білим шумом.

• Ми, українці, як нація розуміємо базальну тривогу та постійно очікуємо, коли вона вигулькне.

• Переживши Голодомор, Другу світову війну, репресії, вбивства, ми знову опиняємося у війні. Здавалося б, 21 століття. Але тепер базальна тривога уособлюється в людині, яка вирішила пограти у війну.

Базова довіра до світу базується на нашій довірі до того, що наші близькі говорять нам про світ.

Наші батьки лізуть зі шкіри, щоб запхати нас у хороші виші, перевіряють, із ким ми зустрічаємося, годують корисною їжею.

Але зараз ми розуміємо, що світ не діє за правилами. Наша довіра до світу підірвана, бо світ нас обманув.

Ми ходили до школи, робили уроки, мили вуха, знімаємо тіктоки, робимо подкасти — і тут отримуємо такого ляпаса. За що?

Зараз відбувається наш моральний філософський пубертат. Тепер нам треба переписати контракт зі всесвітом.

ЯК ДОВІРЯТИ МАЙБУТНЬОМУ

Зараз треба дати собі право не довіряти майбутньому та згадати про недовіру світові.

Перед тим, як іти вперед, зрозуміти місце, де ти є зараз.

Надати сенс тому, що відбувається. Проговорити це з найближчими людьми. Іноді треба проговорити все, що ще не розумієш, щоби воно стало звичайним і припинило тебе їсти зсередини. Тобто будувати майбутнє тут і тепер.

ЯК ПОВЕРНУТИ ДОВІРУ ДО СЕБЕ

Часом ми самі заганяємо себе в некомфортні обставини, зраджуємо себе.

Тут треба обирати стовпи довіри та працювати з кожним із них. Потрібно сказати «ні» собі, а потім — іншим. Багато хто з нас звик тримати себе в лещатах, насильницьких межах. Треба бути до себе добрішими. Ми не просто так переходимо свої межі, іноді в нас просто немає вибору.

Якщо зараз є бажання інакше ставитися до себе, треба починати виставляти кордони, охороняти їх і давати відсіч тим, хто хоче повернути твої старі кордони.

Пам’ятайте, довіра — це сукупність маленьких речей і в особистих стосунках, і в домі, і за його межами. І коли ми втрачаємо довіру, йдеться про втрати суми речей. Тому потрібно зробити багато маленьких кроків, щоби цю довіру повернути.

Подкаст «Простими словами», журналіст і письменник Марк Лівін та психологиня напряму емоційно-фокусованої терапії пар Софія Терлез.

Джерело: The Village.

Інфографіка: Психологічна підтримка