Дворові ігри – частково втрачені, але не забуті

Дворові ігри – частково втрачені, але не забуті

1. Класики. Для їх проведення знадобиться асфальт, крейда і намальоване ігрове поле з десяти клітин приблизно 30x30 см. Завдання полягає в тому, щоб кинути камінчик і пострибати туди, куди він упав. Якщо ви не потрапили туди, куди треба, варто поступитися місцем іншому. Все просто і примітивно, але розвиває спритність, а також кмітливість і логічне мислення.

2. Хованки. Це так захопливо чекати, коли тебе знайдуть, ховатися там, де ніхто ще не був, а також перебігати на нові місця крадькома, коли “нишпорка” майже знайшов твій притулок. Часто доводиться побігати, поки знайдеш відповідне для гри місце, до того ж дуже цікаво грати великою кількістю людей, адже місця хованок необмежені.

3. Стрибки через гумку. Гра для дівчаток, у якій розвиваються м’язи ніг, кмітливість і спритність, бо так цінується той, хто придумав нову комбінацію і жодного разу не помилився. А якщо не пощастило, то чесно поступився місцем іншому.

4. Гра у м’яч. Тут різноманітності хоч відбавляй: від банального футболу, баскетболу до Вибивайла. Наприклад, суть однієї з таких ігор у тому, щоби гравці перекидали один одному м’яча, стоячи в хаотичному порядку, а ведучий, що прогулюється посередині, намагався його впіймати. 

5. Світлофор. На майданчику малювали дві лінії на відстані кількох метрів одна від одної. Це була “дорога”. Всі гравці, окрім “світлофора”, шикувалися за однією з ліній. “Світлофор” чатував на “дорозі”. Стоячи спиною до гравців, він називав якийсь колір. Якщо гравець міг відшукати його на собі, то брався за нього рукою і спокійно переходив через “дорогу”. Якщо ж нічого не знаходилося, залишалося тільки швидко перебігти на інший бік. А “світлофор” повинен був ловити порушників. Той, кого він торкався, сам ставав “світлофором”. 

6. Папужки. Для одних вправ потрібен був лише невеликий м’ячик (ідеально – тенісний), для інших – м’яч більший (волейбольний) і стіна. Приблизні вправи для гри: підкинути м’ячик угору, і коли він упаде та відскочить від землі – спіймати; невисоко підкинути м’яч і зловити його; взяти м’ячик в праву руку, відпустити, щоб він почав падати, і тут же зловити його на льоту; покласти м’ячик на долоню, злегка підкинути вгору, зловити тильним боком долоні, знову підкинути і зловити однією або двома руками; підкинути м’ячик угору, плеснути в долоні, а потім зловити м’ячик. У цій грі кожен гравець вправляється доти, доки не помилиться або не упустить м’яча. Після цього гра переходить до наступного гравця, і так по колу, поки хто-небудь перший не закінчить “обов’язкову” програму. 

7. Я знаю... Гра розвиває не так спритність, як ерудицію. Сенс її дуже простий: гравець починає бити м’яч рукою об землю, примовляючи по одному слову на кожен удар: “Я знаю п’ять імен дівчаток: Марія – раз, Іра – два ...” І так до п’яти. Потім використовуються різні категорії: імена хлопчиків, тварини, квіти, дерева, птахи, назви міст, країн, річок тощо. Якщо хтось збився або впустив м’яча, хід переходить до наступного гравця. Виграє той, хто перший упорався із завданням. 

8. Їстівне-неїстівне. Проста, весела і корисна гра. Всі гравці шикуються в ряд. Ведучий із відстані кількох метрів кидає кожному з них по черзі м’ячик, називаючи якийсь предмет. Якщо це щось їстівне – м’ячик потрібно зловити, якщо ні – відбити або не ловити. Якщо гравець зробив усе правильно – робить крок уперед, якщо помилився – крок назад. Той, хто першим зміг дістатися ведучого, сам стає ведучим.

9. Вибивний, або Вибивало. Усі гравці, окрім двох, ставали в шеренгу у центрі просторого майданчика. Двоє, які “вибивають” м’ячем, стають по краях майданчика. До їхнього завдання входить, перекидаючи один одному м’яча, вибити з майданчика всіх гравців. Той, кого торкнувся м’яч, виходив з гри. Найважче було вибити останнього, найвправнішого гравця. Коли і його наздоганяв м’яч, гра починалася знову.