Сидіння в підвалах, евакуація під обстрілами, розлука з рідними, втрата домівки — усе це лишає в дитячій душі глибокий слід. Він може болюче резонувати все подальше життя — або стати ресурсом сили. Що може зробити кожен з нас для того, аби наші діти мали щасливе дитинство навіть в умовах війни?
Діти, які бачили війну, — інші. Деякі з них бояться грому, хтось малює руїни, інші втрачають рівновагу або бояться розлучитися з мамою навіть ненадовго. Ніколь Портер Віллкокс, психотерапевтка з Америки, засновниця та директорка центру арттерапії, яка проводила навчальні тренінги для українських колег з БФ "Голоси дітей", розповідає, як саме впливає на дитячу психіку досвід війни. "Вербальні функції мозку вимикаються, а сам мозок починає працювати з усіх сил, аби знайти відповідь на запитання: «Чому це сталося зі мною?» Якщо з цими нав'язливими думками не працювати, з часом вони можуть призвести до фізичних розладів та/або тривожних звичок, які також викликають проблеми з фізичним здоров'ям дитини. Негативний досвід війни живе в тілі. Ми не можемо змінити того, що сталося — але терапевтична підтримка й тепле людське спілкування здатні змінити те, як дитина переживає досвід війни, та повернути їй відчуття захищеності".
Дитинство не можна поставити на паузу
Дитинство не можна ставити на паузу — воно відбувається тут і зараз, під час війни. Загалом діти не вміють бути нещасними – здорова дитяча психіка завжди робитиме вибір на користь радості. Задача дорослих — створити для цього відповідні умови".
Психологиня дає прості робочі інструменти арттерапії, які може залучити кожна мама або тато, аби допомогти своїй дитині впоратися з болючими почуттями. Для цього не обов'язково бути психологом — достатньо батьківської любові й щирої зацікавленості у внутрішньому світі дитини.
То як допомогти дитині?
- Поставте в доступі дитини матеріали для творчості. Кольорових олівців і паперу вже цілком достатньо. Та якщо є можливість, урізноманітніть вибір: додайте пластилін (він чудово працює зі збудженими, нервовими дітками), кольоровий папір та ножиці для вирізання, клаптики тканини, з яких можна робити мотанки. Глина — чудовий терапевтичний матеріал, вона природна, жива й заняття з нею лікують навіть психосоматичні захворювання. Також добре працювати з піском: можна будувати замки, фігурки — а потім руйнувати їх. Важливо, щоб бодай якісь матеріали завжди були під рукою, аби дитина могла творити спонтанно, щойно у неї виникне таке бажання.
- Обговорюйте малюнок (зліплену фігурку або мотанку). Коли дитина проговорює малюнок (що на ньому зображено, чому, що відчуває і чого хоче той чи інший герой), вона вчиться розпізнавати й усвідомлювати власні почуття. Це дуже важлива навичка щасливої людини.
- Не критикуйте й не давайте порад. Не варто питати: "А чому у тебе сонце зелене?" або казати: "В зайчика не буває чотирьох вух!". Не плутайте це зі зворотним зв'язком. Можна сказати: "Я дещо помітив/-ла у твоєму малюнку, якщо ти не проти, я розповім".
- Не лякайтеся негативу. Темні кольори, програвання сцен насильства для дитини, яка зазнала травматичного досвіду війни, — норма. Тут важлива реакція дорослого. В жодному разі не лякайтеся, не хапайтеся за серце, не намагайтеся відволікти дитину (якщо вона, наприклад, програє сцени насильства). Інакше може відбутися фіксація на переживанні, а це посилює й без того велике навантаження на психіку дитини. Зберігайте спокій, від вас повинен йти посил: з тобою все ок, що б не відбувалося, я це витримаю.
- Пропонуйте помалювати не ведучою рукою (правшам — лівою і навпаки). Цей спосіб дозволяє швидше "достукатися" до підсвідомості.
- Пам'ятайте, що продукт творчості – це продовження "Я" дитини. Дитина має право вирішувати, що робити з малюнком далі (повісити на стіну, зберегти чи порвати) та кому його показувати. В жодному разі не постіть фото в соцмережах, якщо дитина не давала вам на це дозволу. Дітям, а особливо дошкільнятам, важлива батьківська похвала. Щиро захоплюйтеся творчістю сина або дочки!
Немає коментарів:
Дописати коментар